Результаты поиска потегуупа
Дополнительные фильтры
Теги:
упановый тег
Автор поста
Рейтинг поста:
-∞050100150200300400+
Найдено: 62
Сортировка:
Вояк УПА Степан Петраш
Інтерв'ю за 2015-й рік зі Степаном Петрашем, який два роки провоював в УПА у складі округу «Чорний ліс», за що потім десять років відсидів у в'язниці та двадцять років провів у засланні у Воркуті. Доповнення до допису з Моєї України.
89-річний Степан Петраш, вояк УПА з Калуша, за руку тримається з 97-річним ветераном радянської армії із Запоріжжя Іваном Залужним
Ухвалення закону про визнання УПА борцями за волю України, на вашу думку, не є дещо запізнілим актом, зважаючи, що живими залишилося зовсім мало «упівців»?
Так, нас залишилося мало. Але те, що ми ще встигнемо отримати якісь пільги, не є головним. Ми народ скромний, нам аби Україна була. А решта, як то кажуть, придасться. Визнати УПА треба було більше для історії, ніж для нас. Щоб історію не фальсифікували й не писали дурниць. Це були героїчні часи, нація складала іспит на життєздатність, і вона його пройшла.
На рівні Івано-Франківської області вас, напевно, вже давно зрівняли з ветеранами Червоної армії, надавши аналогічні пільги?
Так, за міськими законами, ми маємо такі ж пільги, як інші ветерани. Тільки вони отримують ті пільги з державного бюджету, а ми – з місцевого. Це безкоштовний проїзд у місцевому транспорті, а за комунальні послуги платимо тільки 25%. Також уже другий рік отримуємо до пенсії 500 гривень доплати. Половину з них дає районний бюджет, іншу половину – обласний. Так що ми задоволені.
За вашими відчуттями, історичне примирення між воїнами УПА й Червоної армії, про яке всі говорять, дійсно відбулося?
Насправді ніякого примирення не було. Я як представник УПА з Прикарпаття їхав у Київ з такою думкою, що ми разом з колишніми учасниками Вєлікой Отєчєствєной войни, як вони себе називають, тобто фронтовиками, сядемо й обговоримо правду про ті події, які були. Але 6-го числа на акції біля музею з їхнього боку фактично нікого не було. Хіба що один Іван Залужний. От він – українець! Визнає Українську Державу, символіку, вояків УПА як воюючу сторону, путінську Росію – агресором. Це нормально, з ним можна розмовляти (Іван Залужний – радянський ветеран із Запоріжжя, внук якого загинув в АТО – авт.).
Але бодай би явилися на ту зустріч ті ветерани, що не визнають України, хіба що – українські пенсії й доплати до них. Я був готовий до зустрічі з ними, але організатори її не провели.
Але на засіданні Верховної Ради, на якому ви були, червоних ветеранів було чимало.
У Верховній Раді ми сиділи справа, а вони – зліва. Я зауважив, що з них мало хто аплодував. Вони не реагували на виступи Президента, який згадував УПА. То не їхня тема.
Після засідання я перший підійшов привітатися. Люблю поговорити, але в них не було бажання на чужі їм теми розмовляти. Я їх спитав: «Хлопці, ну, ви – українці?». Вони відповідають: «Українці». Я їм: «Ви ж воювали?» – «Воювали» – «І ми воювали. І ми, і ви – з одним ворогом. А ви визнаєте сьогодні Українську Державу, її символіку?». Вони так якось дуже невпевнено відповіли. Я далі: «А вітання «Слава Україні! Героям Слава!» як сприймаєте? Позитивно?». Відповіді не пролунало. Тобто вони залишаться до кінця комуно-совєтськими людьми. Вони досі живуть Совєтським Союзом, минувшиною комуністичної партії, їхній Господь – це Жуков і Сталін, які були вбивцями для українського народу.
І хоча вже рік триває війна з Росією, я ні разу не чув, щоб з їхнього боку, з боку їхніх представників було звернення проти російської агресії. Хіба що Іван Залужний щось казав. Вони ще живуть тими старими міфами: «непобєдімая армія», «один народ», «одна страна». Та не одна ми «страна» і не один народ. Для патріотів-українців Совєтський Союз ніколи не був батьківщиною. То був окупаційний режим.
Тому шкода, що не відбулося справжнього примирення, що не прийшли дві сторони і не сказали одне одному: «Були в нас помилки з обох боків, працюймо тепер для України, її відродження і захисту від російських агресорів».
А які помилки, на вашу думку, ваші опоненти мали б визнати?
Наприклад, коли фронт почав з-під Сталінграда йти на захід, коли гнали німців, то місцеві комуністи паралельно на наших теренах готували списки для приходу каральних органів совєтської власті, щоб арештовувати і знищувати українських патріотів.
А свої помилки ви готові визнавати?
Ми готові визнавати ці помилки. Але вони мусять визнати, що є самостійна незалежна Українська Держава, що ми з росіянами не брати.
Помилково казати, що ми всі білі й пухнасті. То була війна, складні були часи. Така була світова ситуація, що довелося з різних боків барикад воювати з одним ворогом – німецьким нацизмом. Ми, українські повстанці, воювали в партизанських рядах, вони – в окопах. То трохи різна ситуація. Неправильно нас питати: «Скільки ви міст узяли?»Ми не міста брали, ми завойовували серця народу. Але були випадки, що районні центри звільняли від німців і червоних окупантів.
Є велика різниця між ними і нами. Вони служили і воювали в складі величезної держави, мали тил, медичні установи, вони все мали. А в нас кругом був ворог, ми не мали своєї держави. Така-от армія без держави.
Дехто не може пробачити українським націоналістам, що, мовляв, вони спочатку німців підтримували.
Україна надіялася на Німеччину, що вона почне війну з Росією і дасть можливість Україні мати свою автономію. Але Гітлер не погодився. Він вирішив Україну теж звоювати і зробити її колонією, а українців – рабами. Але так не вийшло.
Ви хотіли б через рік знову спробувати примиритися з радянськими ветеранами? Чи і через рік, і через два вони не зміняться?
Надії ми ніколи не втрачаємо. Враховуючи складну ситуацію, коли є загроза військової агресії, може, і втрати держави, мусить бути спільна мета – наша Україна, другої в нас немає. Земля в нас із ними одна і разом треба працювати. Тому варто було б зійтися і сказати одне одному: забудьмо, що було, і починаймо з чистого аркуша. Але їм потрібно якось лишитися тієї комуно-російської вдачі.
Хоча за рік може навіть так станеться, що війна закінчиться й Україна почне процвітати. Українці стануть добре жити, і це заставить наших опонентів змінити погляди.
Радянську символіку заборонили як тоталітарну. Але частина ветеранів під нею боролася. Як вважаєте, їм треба залишити той серп з молотом і червоний прапор як пам’ять?
Я розумію, коли українці вимушені були захищати імперію, насправді ворожу до них. Бо були такі закони, що всі мусили йти в армію. Інакше з ними розправлялися каральні органи. Були випадки, що й розстрілювали дезертирів. Тому нікуди було діватися.
Але ті, кому дорогі червоні прапори, під якими воювали їхні діди, мусять розуміти, що Радянський Союз, який став продовженням Російської імперії, був ворожим до України. Росія фізично винищувала український народ, присвоювала собі культурні та історичні здобутки нашого народу, просто крала. Навіть назву вкрала. Яка вона Русь? Це Московське царство. Русь – це Україна, Київська Русь.
Підкоривши собі Україну, вони, як окупанти, діяли злочинно проти українського народу. Тому хай ті червоні прапори, під якими діди воювали, занесуть у музей і більше не чіпають.
Попри те, що вам не вдалося примиритися з радянськими ветеранами, загалом від поїздки до Києва ви задоволені?
Я страшенно задоволений. Бо бачу, як молоде покоління нас там прийняло – щиро і з любов’ю. А хлопці з фронту нас ледь не на руках не носили.
Я 25-26 квітня був у Холодному Яру, нас там було лише два ветерани УПА. То нас рвали на шматки, особливо ті, хто приїхав зі сходу чи півдня. «Дядьку, дайте я вас потримаю за руку», «Дайте я з вами сфотографуюся» тощо.
Підходить одна жіночка у вишиванці з Одеси. По-російськи каже: «Дайте свою руку». Взяла, закотила сорочку вверх і каже: «Разрєшитє на вашу руку положить мою». Я їй відповідаю: «Пані, та я ще теплий». А вона: «Я хочу у вас взять нємножко етой енергіі – патріота». Каже, що приїде до своїх «путінців» і буде розказувати, що живого «бандерівця» бачила! І що він не страшний, а інтелігентний, приємний і симпатичний. Ну, із симпатичним вона трохи перебільшила (сміється – авт.).
Це взагалі перше 8 травня, яке відзначаєте?
Так. Це дуже правильно зробили, треба вибити той козир, що 9 травня – то День Перемоги. Має бути День скорботи і примирення, все. Так, як робить увесь світ, – поминає жертв Другої світової війни.
І примирення має бути, щоб разом працювати на вільну незалежну Українську Державу. Ми не маємо зла на ветеранів радянської армії. Бо якщо Західна Україна була тільки п’ятдесят років під червоною неволею, то східна – триста п’ятдесят, і там було страшне спустошення. Тим паче, Голодомор забрав десять мільйонів українців. І не одне десятиліття треба нарощувати те, що ми втратили.
9 травня влада не планує скасовувати, до речі. Ви б теж залишили цей день для тих, хто звик відзначати його як свято?
9 травня Росія окремо собі таке свято зробила, бо не хотіла разом з антигітлерівською коаліцією святкувати. Святкувати разом з Росією – неправильно. Бо вони цю перемогу демонструють як заслугу саме Росії. І Сталін після війни підняв тост за «велікій русский народ», а не за українців, білорусів, казахів тощо. І дуже добре казав зараз Порошенко, що перемога належить усім народам Совєтського Союзу, а не совєтському народу.
Загалом непереможність радянської армії – це міф. Бо з початку війни німці розгромили вщент мільйонну армію СРСР і загнали її під Москву і Сталінград.
Бо Сталін припустився величезних помилок. Насамперед у тому, що повідстрілював генералітет армії, генералів і маршалів. Також була помилкова стратегія. Сталін до 1941 року готувався лише до наступу, не було мови про оборону. Тобто готувалися ворога бити на його території. Ця стратегія виявилася згубною, СРСР не мав засобів оборони, не знав, як оборону тримати, і не вмів цього робити, та й не було чим.
І що вийшло? Німці випередили на три тижні Радянський Союз і в перші два місяці в полон здалися вісімсот тисяч солдатів. Загалом полонених набралося 2,5 мільйона. І хіба що пізніше через помилки німців (бо вони були дуже добрі вояки, але погані дипломати) радянська армія почала перемагати.
Для вас нинішня війна з Росією очікувана? Ви розуміли, що Російська імперія не заспокоїться?
Так, це було зрозуміло. Тільки не зрозуміло, чому наші всі президенти розвалювали армію, маючи Росію під боком. Кучма розпустив Нацгвардію, а це – еліта армії, вона мала танкові частини, авіацію, артилерію, то була армія, яка могла захистити рік тому Крим.
А що заявляла свого часу Тимошенко? Щоб сподобатися виборцям, вона вирішила скасувати призов і за три місяці створити контрактну армію. Та ніхто за такий час її не створить.
Янукович уже просто добив ту армію, яку поступово нищили. Він готував здачу України Путіну, тому Крим узяли голими руками і вже рік ми не можемо собі дати раду на Донбасі.
Війна, на вашу думку, ще довго триватиме?
Є два варіанти. Або Росія готує наступ, забере решту Донбасу й намагатиметься дійти до Дніпра. Бо має чим. І це якщо Захід нам не допоможе її стримати. А другий варіант – змусити якось Росію припинити підтримувати донецьких бандитів. Тут важливу роль теж відіграє світове співтовариство.
І наприкінці розкажіть, як ви у свої 89 років так молодо виглядаєте? Як підтримуєте форму?
Займався фізичним вихованням з малих років. Я – селянський син, один був у батька. Починаючи з шести років, допомагав у господарстві. Дитиною любив спорт, відмінно плавав, бо народився біля річки. А плавання дуже загартовує. Займався лижним спортом, футболом, волейболом, у гімназії також спортсменом був.
Тобто до УПА я себе фізично підготував. І ця фізична загартованість мене врятувала на Сибіру і в тюрмі, де мене двічі виводили на розстріл.
Крім того, щоб вистояти перед ворогом, в ОУН нас виховували не нити, не плакати. Націоналісти мали бути сильні духом і тілом. Ніколи не жалітися іншому. Якщо тобі зле, намагатися справитися зі своєю проблемою самому.
Оцей сильний дух дуже допомагав. Коли було складно, ми все одно вірили, що перемога буде за нами, якось вирішиться все на нашу користь. Хоча вірити, що ми переможемо Німеччину чи СРСР, було безумством. Скребло на серці, коли сидиш у лісі, бачиш совєтські літаки, які роблять маневри, поїзди ходять, танки їздять, а що в нас? Стрілецька зброя – і все. Але ми не здавалися і не падали духом.
Ми не здавалися й у таборах. У Воркуті обслуговували одну із шахт, у такий спосіб нам удалося налагодити ручне виробництво бойових гранат. Ми зробили сімсот гранат і сім мін.
Для чого це робили? Бо 1952 року почався перегляд політичних справ. І почалися розстріли деяких наших повстанських провідників. Тому стало страшно. І ми вирішили (хоча то було наївно): якщо нас вирішать знищити – то хоча б із музикою помремо.
Один східняк нас потім випадково здав. З тих 22-х людей, задіяних у виробництві гранат, п’ятеро взяло все на себе – і коло замкнулося. Їх засудили до смертної кари. Але тоді СРСР підписав конвенцію про незастосування смертної кари, і всім їм додали ще 25 років таборів.
Польські радикали вчора зруйнували вже тричі осквернений пам’ятник воякам УПА в Грушовичах.
Символічна могила вояків УПА у Грушовичах знаходиться на приблизному місці місці поховання 12 вояків УПА.
Протягом останніх трьох років її тричі оскверняли. 2 березня 2014 року це зробили невідомі злочинці. 3 серпня акт вандалізму вчинили представники профашистської організації «Фаланга», які обмалювали пам’ятник образливими гаслами, зокрема «Смерть катам Волині і Донбасу». У травні 2015 року невідомими злочинцями було втретє пошкоджено Символічну могилу вояків УПА. Демонтовано п'ять таблиць, зникли металеві елементи на стовпах, на яких вивішували прапори. Вандали порозкидали спалені свічки, лампадки та штучні квіти у синьо-жовтих барвах. На стовпах пам'ятника червоною фарбою намалювали символ «Польща бореться» («Polska Walcząca»). На пам'ятнику з'явився також вульгарний напис.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
В Польші, в селі Рябе, переорали проданий приватній особі, український цвинтар.
Рябе — село на перетині етнічних українських територій Лемківщини і Бойківщини. Було одним з центрів українського опору ОУН-УПА.
«Ми отримали шокуючу звістку про те, що проданий приватній особі український цвинтар в Рябе біля Балиґроду переорано. Як запевняють свідки - на місці виявили людські кістки», - про це написав на своїй сторінці у Фейсбук Шимон Моджеєвський, голова товариства Маґурич.
Це товариство вже кілька десятиліть відновлює українські надгробні пам'ятники на давніх українських кладовищах в південно-східній Польщі.
"На місці, де була церква в Рябе, знайшла людські кістки. Складені на пеньку дерева. Не розкидані, але хтось повинен був у якийсь спосіб їх або виорати, або поспіхом вигорнути"
Продовжую тему України в розсекречених архівах ЦРУ
попередній пост про БалаклавуВ цей раз аналітика ЦРУ про ОУН (1952 рік)
Виходячи зі звіту, Українські націоналісти на початковому етапі Другої світової намагалися співпрацювати саме з Німеччиною, а не з нацистської партією. З останньою не склалося через різницю в цілях та ідеології обох сторін. Зокрема в документі підкреслено відсутність расизму та антисемітизму в ідеології ОУН. Деяким сучасним західним дослідникам досі далеко до розуміння проблеми продемонстрованого американськими розвідниками понад півстоліття тому. автор
Різдвяні листівки УПА
1947 рік. Майже на кожній листівці - Віфлеємська зоря.
1952 р. На звороті наступної листівки: "…що буде в 52?? Свободна Україна! Певно: в 53".
Текст на звороті попередньої листівки: "Веселих Свят і щасливого Нового року бажає Гуцул. 1 січня 1946". Іван Бутковський – "Гуцул", колишній командир Воєнної округи "Говерля" (Івано-Франківщина), а на еміграції керівник Місії УПА при ЗП УГВР привітав із Новорічними святами Володимира Макара – "Вадима", секретаря Миколи Лебедя.
Бійця УПА вітають попередники у створенні держави - князь і гетьман. Без місця і часу видання. Автор невідомий. На звороті надрук чотирма мовами: "Поштова листівка. Post card – Carte postale – Postkarte".
Ще одне традиційне для повстанської агітації зображення трьох воїнів - упівця, княжого дружинника і козака. Тут вони представлені як три царі, котрі вклоняються Новонародженому.
Листівка спеціяльно до Нового року - здається, намальована олівцями.
Повстанський вертеп: вірою і зброєю по сталінському концтабору. Видана у 1947 р.
Текст на звороті попередньої листівки: "Другові Вадимові! Веселих Свят і Щасливого Нового Року бажає Омелян (?). 1 січня 1946"
Повстанці як діти. Видана в 1952 р. або напередодні.
Знов за старе: Луцька міська рада просить МЗС України визнати персоною нон-ґрата польського дипломата Вєслава Мазура
Луцька міська рада просить МЗС України визнати персоною нон-ґрата та не допустити призначення генконсулом Польщі в Луцьку польського дипломата Вєслава Мазура. Причиною невдоволення луцьких депутатів стали заяви пана Мазура, зроблені ним у Сеймі під час засідання комітету, на якому затверджувалася його кандидатура.
Вєслав Мазур працює в Україні з 2006 року – раніше він очолював польські консульства в Одесі та (до евакуації дипустанови) в Сімферополі. Зараз Мазур працює генеральним консулом Польщі у Львові. У МЗС України наразі не коментували звернення луцьких депутатів.
Наприкінці вересня цього року кандидатуру Вєслава Мазура на посаду генконсула України в Луцьку ухвалив сеймовий комітет з питань зв’язків з поляками за кордоном. Більшість питань до претендента на цю посаду стосувалися його бачення візової політики Польщі та кроків, які він має намір вжити для полегшення роботи польського бізнесу на цих теренах. Однак одне з питань до пана Мазура стосувалося викликів, які стоятимуть перед ним у світлі різночитань між Україною і Польщею з приводу ухваленої Сеймом заяви, яка називає події 1943 року на Волині "геноцидом".
"До справи Волині, УПА і Бандери я від початку своєї кар’єри маю однозначну думку… Коли президент Ющенко перед завершенням своєї каденції визнав Бандеру і УПА героями, то на питання журналіста, що я про це думаю, я відповів прямо: як бандит може бути героєм?" – сказав пан Мазур. "Я вважаю, що українці ще мало знають історію, і потрібно їм показувати всі злочини, скоєні цими людьми… Незалежно від різних стратегій, речі потрібно називати своїми іменами – геноцид це геноцид", - продовжив він.
Обговорюючи заяву пана Мазура цієї середи, луцькі депутати були одностайними, вважаючи, що його робота у їхньому місті є небажаною.
"Називати українських героїв бандитами, вчити українців історії – це не завдання дипломатів інших держав", - заявив, зокрема, Павло Данильчук з партії "Народний контроль". А Микола Федик зі "Свободи" заявив, що полякам варто "припинити воювати з мертвими українцями", маючи на увазі Степана Бандеру та вояків УПА. Присутній на сесії депутат парламенту від БПП Андрій Антонищак нагадав присутнім, що Степан Бандера є почесним громадянином міста Луцька, і пообіцяв реагувати на подібні "випади" польської сторони і на рівні Верховної Ради. Зрештою, звернення до МЗС з проханням визнати пана Мазура персоною нон грата та відмовити у його призначенні генконсулом у Луцьку в разі надходження такого звернення проголосували 26 з присутніх 29 депутатів.
Голова правління фонду "Майдан закордонних справ", колишній генконсул України в Стамбулі Богдан Яременко розповів, що процедура призначення генеральних консулів не передбачає надання МЗС згоди на ту чи іншу кандидатуру, отож Київ фактично не має можливості заблокувати це призначення. Утім, він сумнівається, що для настільки радикальних кроків наявні достатньо вагомі підстави, називаючи заяву пана Мазура "оцінковими судженнями", хоч і нетиповими для дипломата.
"Можна нашого посла попросити піти до їхнього МЗС, або тут запросити посла – і спокійно поговорити: мовляв, ми моніторимо ситуацію і наразі не бачимо можливості зробити те, що нас просять наші громадяни. Але якщо він (Вєслав Мазур. – Ред.) продовжуватиме в цьому ж дусі, вже перебуваючи на території України, ми зобов’язані будемо реагувати, і нам би не хотілося, щоб його приватні переконання завдали шкоди нашим двостороннім відносинам", - сказав колишній дипломат.
Джерело: BBC Україна
Есть 5 стадий принятия неизбежного у хуйового копротивления: Гнев, отрицание, гнев, подвал СБУ, принятие...
(поклевали верхнюю часть)
Листівка УПА 1943 року
300 спартанцев отдыхают.
В этот день,10.09.1943г., 44 бойца УПА начали трёхдневный бой с гитлеровцами при сражении за Загоровский монастырь.Днем 8 сентября 1943 года повстанческая чета (вид подразделения, половина роты) особого назначения под руководством Марценюка Андрея «Березы» вошла в Новый Загоров. Повстанцы расположились у Загоровского монастыря, на случай встречи с немцами он должен был стать надежной точкой обороны. Немцы сразу же против четы повстанцев бросили роту немецкой жандармерии, роту донских казаков и роту полиции с фольксдойче - всего около 400 человек.Неосторожно приблизившись к повстанческим позициям, они попали под шквальный пулеметный огонь, потеряв около 40 бойцов.Позже немцы попытались поджечь факелами монастырь и пойти на штурм. Однако, эта операция была безрезультатной и немцы понесли новые потери. У наших бойцов было всего 4 пулемёта и 1 миномёт, остальные с пистолет-пулемётами и винтовками.
9 сентября, когда стало светать, бойцы увидели, что к немцам прибыли новые машины с солдатами жандармерии. К немецким отрядов Локачинского района присоединились воинские подразделения из Владимир-Волынского, Гороховского и Луцкого районов, прибыло в 40 машин по 20 немецких солдат в каждой. Теперь против повстанцев выступало более 700 бойцов. Они немедленно пошли в атаку.Немцы имели на вооружении минометы и артиллерию. Обстрел монастыря длился целый день, а к вечеру подъехали еще 10 лёгких и средних танков из Здолбунова, которые начали прямой наводкой бить в монастырские стены, пока мало повреждая старые укрепления.
10 сентября к оккупантам прибыло ещё подкрепление и немцы пошли в масовое наступление, но стены полутысячелетней крепости просто так не взять. Из 44 героев осталось 18.
Следующий день прошёл примерно так же, немцы обстреливали монастырь из стрелкового оружия, танков и миномётов. Не желая отвлекать тяжёлое вооружение с основного театра боевых бействий, немцы пошли на штурм. Повстанцы потеряли ещё трёх бойцов, в т.ч. и командира.
В ночь с 11 на 12 сентября было принято решение вырываться из окружения. Спрятав в подвалах храма раненых товарищей, повстанцы разделились на две группы по шесть человек. В 5 часов утра, пользуясь густым туманом, повстанцы бросили на позиции врага гранаты и в вызванном беспорядке через окопы прорвались из немецкого окружения. Пулеметчику Коцюбе, который лежал раненый на колокольне, повезло также спастись, уже после того, как затих бой. Утром 12 сентября 1943 немцы вошли в монастырь. Услышав стон, они обнаружили одного из скрытых раненых и повесили его в тот же день. Трупы 29 защитников монастыря собрали и похоронили местные крестьяне. Они вечером 12 сентября, после ухода немцев, нашли в подвалах и спасли еще двух раненых.
Повстанцы потеряли 29 человек в бою, один был убит в плену, двенадцать вырвались, а двух спасли местные жители. Немцы потеряли 540 человек убитыми и больше 700 раненых. Монастырь частично уцелел до наших дней.
Здесь мы собираем самые интересные картинки, арты, комиксы, мемасики по теме (+62 постов - )
Наши любимые теги
Топ комментов
А бывает, комменты лучше постов. Смотрим топ тредов и вникаем!