В польському архіві в місті Любліні віднайдено оригінал патріотичної промови легендарного шляхтича Івана Мелешка на сеймі 1589 року! Він виступив на захист України-Русі та погрожував набити самого короля Польщі Сигізмунда:
"Найясніший милостивий Королю і до мене ласкаві пани братіє!
Виїхавши з дому, Богові я помолився, щоб до вас здоровим приїхати та вашу милість здоровими оглядати й привітати. Довелось мені з вами радити, а я на таких з’їздах ніколи не бував і з королем, його милістю, ніколи не засідав, тільки за покійників князів наших, котрі королювали, що воєводами бували, отаких сентенцій не бувало, попросту правим серцем говорили, політики не знали, а правдою в рот, як сіллю в очі, кидали. А тільки королі більше німців як нас полюбили, зараз-таки, що наші старші зібрали, те все німцям роздали наші господарі.
Геть Зигмунта - короля!!!
Того нічого до людей зараховувати, бо той Підляшшя та Волинь винищив, ляхом іменуючись, але Зигмунда Першого солодка є пам’ять, бо той німців, як собак, не любив і ляхів із їхніми хитрощами вельми не любив, але Литву і НАШУ РУСЬ любительно милував, і набагато ліпше за нього малися, хоча в таких дорогих свитах не ходили; інші, як бернардини, без ногавиць а гуляли, а сорочки аж до кісточок, а шапки аж до самого пояса носили. Дай Боже, і знову такої години дочекатися і тепер. Я сам, коли по-домовому уберусь, то її милість пані Мстиславська, жінка моя, натішитися й надивитися на мене не може.
Надто вже надивився на все це, милостивії пани браття, і на тії нуднії німецькі штуки, що на вряді б; а коли ж те у них бувало: у сукнях перістих ходять — і нігиги! Та вже і в нас змішалися і по-польському так уміють говорити, і все лихе, буває, як можуть, баламутять королям, панам Річі Посполитої.
А коли сам німчина йде чи жінка його поступає, то через шкурку скрипить, шелестить і дорогим пижмом смердить. Коли ж до тебе паничик прийде, частуй же його достатком та й жінку свою біля нього посади, а він сидить, як біс надувшися, махає шапкою чи капелюшком і з жінкою перешіптується та й у долоні шкребе! Та коли б мені цього чорта кулаком у морду, чи по лицях, чи по хребті, так, щоб король, його милість, не прочув! Нехай би морди такої поганої не піднімав!
Пам’ятаю я короля Генріха, котрий із заморської сторони німецької був, та зрозумів, що ми йому не багато давали шибинкувати а, а німці його не вельми покривали, так він, познавши, що то не жарт, та й сам, нікому не зголосившись, пріч поїхав аж у свою сторону, аж за море скікнув.
Кажучи правду, не так винуватий король, як оті радні баламути, що при ньому сидять та й крутять. Багато тут є таких, що хоч і наша кістка, одначе собачим м’ясом обросла і смердить; тії-то нас деруть і за їхніми баламутнями наші не поживляться, Річу Посполиту гублять, і Волинь із Підляшшям пропали! Знаю, нам приступило, що ходимо, як підварені, бо їх боїмося.
А коли б такого біса кулаком у морду, забув би других мутити!..."
Відділ рукописів Бібліотеки воєводської у Люблині (Польща)
Переклад Валерія Шевчука. Знайшов серед тисяч папірців Тарас Чухліб.
