Результаты поиска потегусело
Дополнительные фильтры
Теги:
селоновый тег
Автор поста
Рейтинг поста:
-∞050100150200300400+
Найдено: 68
Сортировка:
Бизнесмен заложил в банке целое село вместе с людьми
Магнитогорскому предпринимателю Сейрану Варагяну село Наровчатка Агаповского района досталось «за долги». Правоохранительные органы и чиновники признают, что по закону бизнесмен прав.Бизнесмен из Магнитогорска заложил в банке целое село вместе с заселенными домами, не нарушив при этом закона. Предпринимателю Сейрану Варагяну село Наровчатка Агаповского района досталось «за долги». Оно перешло к нему после банкротства совхоза «Наровчатовское», приватизированного в 1990-х и ставшего ЗАО.
Сейчас Варагян — единственный собственник местных земель, частных домов и общежитий и намерен получить банковский кредит под залог недвижимости, в которой живут местные жители — правнуки основателей поселения. Себя они уже называют крепостными.
Источник: https://www.bfm.ru/news/325887
Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.
Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».
Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.
Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».
«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.
Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».
«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…
Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.
83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.
Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.
83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.
«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.
12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.
Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».
12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.
Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».
Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.
Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.
«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.
«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»
Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.
Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.
«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.
«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»
Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.
Невелике мальовниче село під назвою Мезин розкинулося на високому березі Десни. Воно не було б нічим примітним, якби українські вчені не виявили тут велику стоянку епохи палеоліту. Археологічні знахідки поповнили численні музеї по всьому світу, а на місці розкопок утворився музей. Крім того, село Мезин є центром однойменного національного парку, створеного для охорони тутешніх деснянських висот, покритих лісом і прозваних "Мезинською Швейцарією".
Відоме з XVI ст., проте люди тут жили з найдавніших часів. У 1908 р український вчений Ф. Вовк виявив велику стоянку первісних людей епохи пізнього палеоліту. Археолологічні знахідки Мізинської стоянки поповнили багато музеїв країни. У 1965 р. на місці розкопок створений музей, в якому представлено багато знахідок.
Дземброня, Івано-Франківська область
Дземброня - місце, де народжуються хмари. А все тому, що це одне з найбільш високогірних сіл в Україні. У пошуках натхнення сюди приїжджав Василь Стефаник і Леся Українка. Кажуть, що мальовнича місцевість села Дземброня надихнула Сергія Параджанова на зйомки культової кінострічки "Тіні забутих предків".
Дивовижне місце, Бакота, перекладається як "бажане місце". І, дійсно, всі, хто тут побував, одразу ж закохувалися в цей квітучий край. Раніше Бакота була столицею Поділля, але історія розпорядилася інакше. У 1255 році разом із приходом татаро-монгольського ярма поселення було фактично стертим із лиця землі. Із часом село відновили, але в 1981 році під час будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено, а землі затоплені. Сьогодні це село навіть не можна знайти на карті, і багато хто не знає, що тут знаходяться залишки скельного монастиря, створеного тим самим Антонієм, який заснував Києво-Печерську лавру.
Хто був на Поділлі, а не бачив Бакоти, то можна зачислити до категорії людей, які були в Римі, а не бачили Колізей. На Дністрі, за 55 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський на території Національного природного парку «Подільські Товтри», знаходиться шматочок раю – Бакота. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних…
В 1255 році скориставшись зрадою тодішнього намісника Бакоти Мілея, містом оволоділи монголо-татари. На ціле століття Бакота з усіма прилеглими землями потрапила у татарське ярмо. Але місто і його сільська округа існували і далі. В другій половині XIV ст. Бакота і придністровські землі перейшли під політичну владу феодальної Литви. Це сталося після того, як великий князь Литовський – Ольгерд розбив у 1362 році на Синіх Водах загони татар. Ольгерд передав володіння Поділля своїм племінникам – братам Коріатовичам. Щоб уберегти ці землі від спустошливих набігів татар, розгортається відновлення укріплень, в т.ч. і в Бакоті. Коли литовці прийшли в Бакоту, то побачили тем ченців і монастир в горних скелях. Так 1362 рік став першою датою згадки про скельний печерний монастир. На той час все менше в літописах згадується назва “Пониззя”, а поступово, після 1362 року в термінологію входить “Поділля” із центром спочатку Смотрич, а потім Кам’янець.
В другій чверті XV ст. продовжується боротьба польських і литовських феодалів за володіння Поділлям. У 1431 році між Польщею і Литвою було укладено перемир’я, за умовами якого Бакотська волость була визнана нейтральною прикордонною зоною між державами. Скориставшись з цієї ситуації, жителі Бакоти та її округи вигнали у 1431 році з своїх маєтків українських, польських і литовських феодалів й оголосили себе вільними людьми. І лише в 1434 році повстання було придушене польсько-шляхетськими військами, замок зруйнований вже назавжди, а місто поступово втратило своє значення як адміністративний і господарський центр. Археологічні дослідження на території Бакоти розпочалися лише наприкінці ХІХ ст. У 1883 р. професор В.Б. Антонович оглянув і обстежив рештки скельного монастиря. Розкопки були проведені у 1891-1892 роках. Значний речовий матеріал було зібрано, але звіти про розкопки не збереглися. І тільки перелік знайдених речей відтворюється в одній з праць Ю.Й. Сіцинського. І надалі історія Бакоти вабила до себе науковців.
Бакота – затоплена доля
В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало ще одним етапом трагедії села Бакота. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на відведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею. Загнаний у безвихідь, кожний бакотянин долю вирішував по-своєму. Жителі розділились на 4 групи: одні купили оселі в різних навколишніх селах і переїхали туди, другі почали будівництво в селі Колодіївка, треті – в с. Гораївка, четверті – в с. Стара Ушиця. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Неможливо описати ту важку ношу по будівництву оселі і роботі в радгоспі одночасно, яку взяли на свої плечі жителі цих сіл. Бакота опустіла, зруйнувалась. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.
Продовження: http://igormelika.com.ua/shhodennik-mandrivnika/podorozhi-ukrajinoyu-bakota-misce-jakogo-nemaje-na-karti
Росстат закупил элитные автомобили для изучения села.
Росстат закупил автомобили на общую сумму более 143 млн руб. для проведения Всероссийской сельскохозяйственной переписи, подсчитали в «Трансперенси Интернешнл — Россия». Часть из них — машины бизнес-класса.Центр «Трансперенси Интернешнл — Россия» изучил закупки автомобилей, которые Федеральная служба государственной статистики (Росстат) осуществила в рамках подготовки к Всероссийской сельскохозяйственной переписи, запланированной на период с 1 июля по 15 августа 2016 года.
Росстат проводит сельскохозяйственную перепись для получения информации о состоянии агропромышленного сектора экономики, слоган переписной кампании: «Село в порядке — страна в достатке!» В общей сложности для этого исследования ведомство приобрело 105 автомобилей на общую сумму более 143 млн руб., подсчитали правозащитники, в частности такие модели бизнес-класса, как Toyota Camry, Mitsubishi Pajero Sport, Mitsubishi Outlander и Nissan X-trail. Стоимость этих авто составляет от 1 млн до 2 млн руб., пишут эксперты, прилагая ссылки на сведения о закупках и контрактах. В большинстве случаев в аукционе был только один участник, он же становился победителем, следует из данных, собранных правозащитниками.
В частности, руководители статистических органов республик Дагестана и Ингушетии заказали два автомобиля Toyota Camry (стоимостью 1 млн 990 тыс. и 1 млн 913 тыс. руб. соответственно) в комплектации люкс с отделкой салона вставками под дерево, трехзонным климат-контролем и аудиосистемой премиум-класса, отмечает «Трансперенси Интернешнл — Россия».
По мнению правозащитников, во время разрастающегося кризиса, когда россияне вынуждены экономить на самом необходимом, покупка органами статистики автомобилей бизнес-класса является неэффективным расходованием бюджета. Для проведения переписи достаточно было купить скромные автомобили либо заключить договоры на транспортное обслуживание, считает руководитель антикоррупционного центра «Трансперенси Интернешнл — Россия» в Великом Новгороде Анна Черепанова. По ее мнению, данные авто будут использоваться «для привычных чиновничьих целей» — обслуживать потребности начальников из Росстата, так как нет необходимости «возить по городам и весям компьютеры, канцелярию, экипировку и бланки на люксовых Toyota Camry».
В пресс-службе Росстата не смогли предоставить оперативный комментарий по вопросу закупок автомобилей.
Закупки автомобилей Росстат совершил в конце 2015 года. Правозащитники напоминают, что с января 2016 года вступили в силу ограничения по закупкам автомобилей для госорганов. Теперь главы российских федеральных органов власти не смогут больше заказывать легковые служебные автомобили дороже 2,5 млн руб., руководителям федеральных агентств нельзя закупать средства передвижения дороже 2 млн руб., а главам структурных подразделений федеральных государственных органов — дороже 1,5 млн руб. «Отдельные ведомства к новшеству подготовились заранее: накануне введения ограничений Росстат под предлогом проведения Всероссийской сельскохозяйственной переписи закупил для своего автопарка автомобили бизнес-класса», — говорится в докладе
Пруф: http://www.rbc.ru/politics/20/01/2016/569e55129a794719380a3d21
З.Ы,
сори если баян
Короче, представьте себе раннее раннее утро. И деревню.Поют петухи, из-за горизонта показалось солнышко и начинает пригревать землю.
ПРЕДСТАВИЛИ ?
Дык вот, этим самым утром в деревне встает хозяйка дома.
И только она начинает слезать с печи... глядь в окно — а там корова дохлая. Что тут началось...
— Ой, бедная я несчастная, как же теперь семью кормить буду?
Кормилица моя ненаглядная под окнами валяется...
...ну в общем, в дауне тетка. Подумала, посидела и повесилась...
Далее просыпается хозяин дома. Встал, потянулся, вдруг глядь — а на улице корова дохлая валяется и жена повесилась...
— Ой, бедный я мужик, кто ж теперь мне еду будет готовить и в поле относить ? Кто ж меня приголубит и обласкает? Кто о детях малых позаботится?...
Взял мужик с горя ружье, приставил к голове и на курок нажал...
Hу короче, вся хата в мозгах, у мужика полбашки нахрен снесло...
От звука выстрела просыпается старший сын. И видит: корова сдохла, мать повесилась, отец ваще где-то без башки валяется...
Hу что делать... Делать теперь нечего, топиться с горя надо...
Hу короче, взял он камень, привязал к веревке и пошел на речку.
Только собрался прыгнуть с обрыва, глядь — русалка сидит и говорит ему:
— Знаю, знаю все твои беды и печали, но помочь тебе могу:
Если тр@хнешь меня 5 раз подряд — всех оживлю и заживете вы долго и счастливо.
Hу брату ессно терять нечего, снял он камень с шеи и начал...
Раз кончил, два, три, четыре... и все, не может больше!
Hу русалке только того и надо — взяла и затащила парня к себе в речку.
Просыпается средний сын.
Hу видит — корова сдохла, мать повесилась, отец без башки, старшего брата вааще нет... Пошел топиться. Дошел до речки и та же история...
Hу русалка:
— Знаю, знаю все твои беды и печали, но помочь тебе могу: Если тр@хнешь меня 10 раз подряд — всех оживлю и заживете вы долго и счастливо.
Hу брату ессно терять нечего, снял он камень с шеи и начал...
Раз кончил, два, три, четыре, пять, шесть, семь... и все, не может больше! Hу русалке только того и надо — взяла и затащила парня к себе в речку.
Просыпается младший сын.
Hу видит — корова сдохла, мать повесилась, отец без башки, старшего и среднего брата вааще нет... Пошел топиться.
Hу, дошел до речки...
Русалка:
— Знаю, знаю все твои беды и печали, но помочь тебе могу: Если тр@хнешь меня 15 раз подряд — всех оживлю и заживете вы долго и счастливо.
Младший брат (БАСОМ):
— А ЕСЛИ ДВАДЦАТЬ ?
Русалка (опешив):
— Hу можно и двадцать...
Младший брат:
— А ДВАДЦАТЬ ПЯТЬ ?
Русалка (испуганно):
— Hу можно, наверно, и двадцать пять...
Младший брат:
— А ТРИДЦАТЬ ?
Русалка (ничего не понимая):
— Hу, я не уверена, ну можно тридцать...
Младший брат:
— А ТЫ HЕ СДОХHЕШЬ, КАК ТА КОРОВА??????????
Здесь мы собираем самые интересные картинки, арты, комиксы, мемасики по теме (+68 постов - )
Наши любимые теги
Wapaper
artist
EGS халява
Epic Games Store
реактор-тян
реактор
Blame!
Anime
kurokimoko
Anime Artist
BasedBinkie
artist
Топ комментов
А бывает, комменты лучше постов. Смотрим топ тредов и вникаем!